МОЯ УКРАЇНА

Деталі

Категорія: Галина Бондаренко

Опубліковано: Неділя, 28 липня 2013, 13:24

Перегляди: 2491

Земля, яка мене зростила

І дорога мені і мила,

Це Україна – ненька рідна,

Вона багатая і бідна.

Багата землями родючими,

Своїми дітьми працьовитими й співучими,

Багата і лісами й луками,

Багата і стражданнями, і муками.

Споконвіків її хотіли підкорити,

А волелюбність знищити і вбити,

Ярмо хотіли нам усім надіти

І мову рідну нам заборонити.

Татари й турки Україну плюндрували,

Поляки мордували й катували,

А старший брат - поміг від них здобути волю,

Та й закував на триста літ в неволю.

Окраїною стала земля рідна,

І мова малоросам не потрібка,

Бо не народ живе на Україні,

А “населенье” – населя цю землю нині.

Ой, нене рідна, мученице Україно!

Аж страшно думать, що робили з людом цим невинним.

А Він живе і довго буде жити,

Бо волелюбність не скорити і не вбити.

Країно-ненько, ти повинна знати –

Дітей своїх, що не бажали бидлом стати, 

І не давали іншим в рабстві спати,

Всім говорили що їх кличе Україна-мати.

Ми нині вільні, Україна це - держава,

Вже знають нас у світі і не мало,

Та ми самі не можемо повірить,

Що вільні ми – ми й досі у зневірі.

Від мови від своєї відреклися,

Мужі державні її й досі вивчити не спромоглися.

Не вже ж такі ми всі не які,

Що все забули з переляку?

Я наведу такий маленький приклад

З життя цей приклад,дуже гарний приклад,

І це мені запало глибоку у душу,

Про це я, люди, Вам сказати мушу.

В їдальню до дітей заходжу я й бажаю їм смачного,

У відповідь почула не зрозумілі я два слова:

– Що ти сказала? – я цікавлюсь у дитини

– Спасибо по-арабськи,  – у відповідь тут лине.

– А чому по-арабські ?– здивувалась я.

І чую знову дуже мені дивне.

– Арабка потому что я! –

Це чую від трирічної дитини.

Як боляче мені у ту хвилину стало,

Мале дитя про людську гідність нагадало.

Дитина ця живе у цій країні:

І народилась, і живе тут нині,

Та батько мови їй своєї научає,

І що вона арабка – це з дитинства знає.

Невже ж ми гірші і невже дурніші,

Ми тут живемо, не в країнах інших.

Чому ж такі ми безхребетні стали,

Невже ж даремно в муках наші предки умирали?

Я вірю в те, що ми свободи гідні,

Ми ще зневірені і зовсім бідні

Та зможемо ми нашу гідність підійняти

Так, щоб пишалась нами Україна - мати.