ЗМІ - ЧЕТВЕРТА ВЛАДА ЧИ ЩОСЬ ІНШЕ?

Деталі

Категорія: Спільнота

Опубліковано: Понеділок, 03 листопада 2008, 01:01

Перегляди: 3568

Коли вмикаєш телевізор, то складається враження, що ми опиняєшся в іншій країні. Майже нічого не нагадує про нашу славну неньку Україну.

На екранах ми бачимо програми чужої країни, нам підносяться їхні проблеми, їхні кінофільми (переважно серіали), звучить російська мова. І лише іноді ми бачимо поодинокі спроби, ніби вибачення, що ми тут хочемо подати свої українські питання.

Українську мову чуємо переважно при дублюванні закордонних фільмів.

А з екрану на нас іде ціле цунамі негативу. Працівники каналів кажуть, що у них такий формат. Та чи – це та четверта влада (засоби ЗМІ), яка має вплив на суспільство? Невже це можливо, щоб ця четверта влада була однобока і виконувала лише роль обвинувача? Так, це є наша реальність, тому матеріали програм містять лише критику, скандали, негативні явища і постійний пошук сенсацій, почасти дуже брудних. І зауважте при цьому, що все вибіркове.

А де ж те, що піднімало б дух народу, показувало б наші здобутки й шлях покращення життя? Усе це чомусь заборонено. Чому ж? Невже хтось не хоче, щоб народ побачив не лише по своїх кишенях, що життя покращується, а як не покращується, то хоча б робляться спроби його змінити?

Чому, якщо так погано, не ведеться всенародне обговорення по виходу з цього становища? І чому лише спекулюють на наших негараздах і роздувається негатив?

Аналогію можемо провести і по періодичних виданнях. Переважна більшість газет – це рупори будь-кого, але не українського суспільства, хоча тут є винятки, та вони розчиняються у безкрайому й бурхливому морі періодики.

Розповсюдженню інформації не дарма більшовики надавали важливу роль. Це й інформаційні листки, листівки, газети. І потрібно зазначити, що вони дуже вдало цим користувались. Узяти хоча б для прикладу роль, яку відіграла газета "Іскра" у перемозі більшовиків. Кінематографу Ленін узагалі віддавав особливу роль, як засобу масованого впливу на свідомість.

Не можна сказати, що у нас мало або зовсім нема кваліфікованих спеціалістів (тележурналістів) і патріотично настроєних журналістів, які б правдиво висвітлювали події в Україні і виконували б патріотично-виховну роботу, яку власне вони і повинні виконувати. Та натомість ми бачимо протилежне...

Багато з провідних журналістів пішли в політику. Можливо, вони б більше зробили, зостаючись на своєму місці? Як знати... Та маємо, що маємо.

То чи не ведеться зараз прихована, а подекуди і явна, війна проти нашого народу?

Ми отримали без крові, як дар, свою незалежність, тому і не навчились її захищати. Ми думаємо, що коли не стріляють і не нападають явно, – то це нормально і все добре. Але йде масована атака чужої культури, чужих понять, поглядів і впливу на нашу свідомість.

Упродовж своєї історії ми витримали так багато, то невже цього разу отак покірно всунемо свою голову в ярмо. Ми ж іще не навчились навіть користуватись свободою й незалежністю

На сьогоднішній день ще нічого кращого не створили, як телебачення. Воно є найбільшою трибуною й рупором, який лише можна уявити.

Завдяки цій своїй властивості телебачення може здійснювати і здійснює значний вплив на свідомість людей, бо воно входить в кожний дім, в кожну сім'ю, може застати людину в момент, коли вона є самою вразливою й незахищеною.

Та чи виконує телебачення свої функції – просвітительську й виховну? Чи отримують наші громадяни правдиву інформацію про всі події у нашій державі? Чи виховується почуття патріотизму у членів нашого суспільства? Чи бачать діти і молоді люди приклади етики суспільної поведінки, національної культури, сімейного виховання й поводження в людському суспільстві. А які основи духовності отримують наші громадяни? Мабуть, що кожен свідомий громадянин знає відповідь: ніяких і нічого.

Для того, щоб відволікти спільноту людей від суспільної діяльності потрібно надати їм два продукти – хліб і видовища. Ці дві теми постійно на наших телеканалах, щоб відволікти народ від свого основного завдання – духовного зростання й розвитку.

Не для того ми прийшли в цей світ, щоб лише добре попоїсти й надивитись досхочу феєричних шоу, а для іншої й вищої мети. Ми прийшли змінити себе і покращити цей світ, а натомість ми лише знищуємо як свою душу, так і землю, яка нас прихистила.

Нашій духовності підрізають коріння, що живлять її, і крила, щоб вона не могла піднятись на крило і злетіти ввись. Невже ж ми будемо продовжувати безтурботно це спостерігати?

Хто б і хотів – то не знає як боротись з цим монстром. Ми не знаємо як себе вести, що робити в таких ситуаціях. Тому і потрібна велика робота по відродженню духовності нашого суспільства, національної свідомості й гідності кожного її члена, по очищенню нашого інформаційного простору і його наповненню. Цю роботу не може зробити одна людина, але гуртом ми можемо це становище змінити.

Велика робота чекає наше суспільство. Підключайтесь всі до неї. Кожному вистачить роботи.

Якщо керівництво країни пасивне, то ми – громадяни повинні стати активними. Вагомий вклад у цю важливу справу з відродження духовності й культури нашого суспільства повинна внести громадськість.

І в цьому нехай допоможе Сам Господь, бо "не можна покладатись на синів і князів людських", тим більше на нашу владу, яка зайнята в основному перерозподілом сфер впливу.

Тож до роботи, дорогі співгромадяни.

Людмила Мірошніченко