ПОДЯКА НЕБЕСНОМУ ОТЦЮ

Деталі

Категорія: Галина Бондаренко

Опубліковано: Середа, 17 липня 2013, 09:42

Перегляди: 2340

Боже любий, Тебе відчуваю постійно,

Я з Тобою іду по життю,

І дорога становиться рівна,

І люблю я дорогу оцю.

Та дорога такою була...

Там канава, баюра, провалля,

І по ній я не йшла, а повзла.

То в баюру впаду, то в провалля,

Ледве дишу, встаю вся в сльозах.

А тепер я щаслива – я вільна,

Тріпотить і співає душа.

У житті не змінилось нічого

Окрім того, що з Господом я,

Він і втішить, і рани залічить,

І поверне на краще життя.

Вже давно я взивала до Бога,

Та довіритись я не могла,

Він «далеко» - мене не почує,

З страхом в серці – отак і жила.

Але жити із страхом – це мука,

Муки пекла – отут на Землі,

Я втомилась від нього,  мій Боже,

Як же вчасно дав поміч мені.

Ти побачив, що скоро впаду я,

Під хрестом, що несу вже давно,

Ти підставив плече своє , Боже,

І до Світла привів, – ось Воно!

А тепер я щаслива – те Світло,

Це – мій вірний маяк у житті,

Він не тільки дорогу освітить,

Ще й зігріє, і будеш в теплі.

Я щаслива безмежно, мій Боже!

Як я зможу віддячить Тобі?

Я знайшлась в цьому світі страшному.

Цим завдячую тільки Тобі.