ДУМА ПРО СЕЛО

Деталі

Категорія: Галина Бондаренко

Опубліковано: Вівторок, 16 липня 2013, 20:13

Перегляди: 2259

Червона калина росте край городу,

А поряд дві липки ростуть,

Село моє рідне, моя Батьківщина,

Щаслива колись була тут.

Багато вже слів про село написали,

Але про моє ні одного слівця,

А як би хотілось почути про нього

І пісню про нього співать без кінця,

Колись народилась і виросла в ньому

Кохала й кохана була.

Роки пролетіли щасливі так швидко

І Доля мене із села повела.

Воно ж залишилось і стало старіти.

І стало таке вже, що годі й пізнать.

Душа ж моя лине до нього постійно

І хоче про нього все знать.

Про те: “який вітер його обвіває?

Чи жайвір у полі дзвенить?

А чи соловей на вербі ще співає?

Ставок чи живий ще, чи “спить”?

Приходжу і бачу: і боляче й гірко.

Верба, що над ставом нам сховом була

Уже похилилась, стара стала й трухла,

А став і не став, а калюжа багна.

Село наче пустка, самі пусті хати,

А вулиці всі заросли бур’яном,

А ніби ж недавно я вийшла із нього,

А може було це давно!?

Один лише цвинтар в селі процвітає,

Все більше і більше на ньому могил,

Відходять у вічність мої односельці,

Село ж залишають пустим.