1. Skip to Menu
  2. Skip to Content
  3. Skip to Footer

ХТО БУДЕ НАСТУПНОЮ КАРПАЧОВОЮ?

Наступного року грядуть не лише парламентські вибори, а й перевибори Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Порівняно з масштабами першої події друга виглядає досить. І тим не менш. Останнє (третє) перепризначення Ніни Карпачової на цю посаду відбулося 8 лютого 2007 року. Логічно припустити, що депутати розглядатимуть кандидатуру її наступника вже у перші місяці 2012-го. Тому не завадить підвести деякі підсумкиКарпачової. З прицілом, так би мовити, на недалеке майбутнє.

Салют піонерам

Загалом історія Ніни Карпачової є доволі цікавою і навіть у чомусь повчальною. А розпочалася вона без малого 14 років тому: перший фундамент інституту омбудсманства в Україні закладали ще наприкінці 1997-го. Саме тоді був прийнятий закон про Уповноваженого з прав людини. Це був слабкий і нечітко виписаний закон (він надавав омбудсману досить широкі повноваження, але не регламентував відповідальність з боку виконавчої влади за ігнорування цих самих повноважень). Та хай там як, але нова і дещо незвична для України посада була заснована. Тож наступного - 1998-го - року парламентарі обрали на посаду Уповноваженого Ніну Карпачову.

Її перша каденція майже збіглася в часі з переобранням на другий президентський термін Леоніда Кучми. До Кучми Карпачова перебувала у вимушеній опозиції - не завжди доводила до кінця розпочате, але все ж не могла не реагувати на деякі особливо резонансні реалії, зокрема на.

Взагалі 2001-ий рік видається саме тим роком, коли почався впевнений поступ Ніни Карпачової, напрацювання її іміджу. Коли 9-го березня мало не три сотні молодих людей (переважно студентів, які приїхали до Києва з регіонів підтримати протестні акції) були затримані та направлені до міліцейських райвідділків, Карпачова дійсно втрутилася і допомогла - студентів відпустили та відправили по домівках.

Наступна за хронологією ключова подія в діяльності Уповноваженого - це перша участь Карпачової у судовому процесі. Йдеться про оскарження Печерським судом Києва рішення тодішнього заступника Генпрокурора Олексія Баганця про відмову Лесі Гонгадзе у визнанні її потерпілої стороною. Карпачова стала на бік матері журналіста, підтримала її вимоги, і суд виніс ухвалу на користь позивачки. Втім, доводилося чути твердження, що ніяка особиста присутність Ніни Карпачової не відіграла б вагомої ролі, якбисуддя Микола Замковенко не був заздалегідь налаштований підтримати у цій справі певну сторону.

Займалася Карпачова і станом українських тюрем та слідчих ізоляторів, відзначала недотримання в них елементарних санітарних норм, відсутність їжі, приреченість затриманих на голодування. Окрему увагу приділила вона тортурам, що стали таким же невід`ємним елементом українського слідства, як ручка, папір і протокол. Сказати, що Ніна Карпачова не досягла свого часу жодних зрушень в цій сфері - означало б погрішити проти істини. Але й для того, щоб вимірювати ці зрушення, скажімо, в якихось відсотках, треба бути неабияким оптимістом.

Друге пришестя

І все ж 19 червня 2003-го року Верховна Рада переобрала Ніну Карпачову на її другу каденцію. Вона виступила перед парламентарями з чималим за обсягом звітом, де йшлося, зокрема, про ріст безробіття, про те, що до категорії бідних можна віднести більшість населення України, про зростання потреби наших громадян у судовому захисті, про порушення їхніх соціальних прав, про проблему повернення громадянам грошових заощаджень і забезпечення всіх, хто цього потребує, житлом. Йшлося і про численні випадки нелюдського поводження з затриманими чи заарештованими особами, кількість яких вперто повзе вгору, говорилося і про те, що щорічно через слідчі ізолятори України проходять півмільйона осіб, кожна друга з яких не скоїла суспільно небезпечного злочину, за який її слід було б ізолювати від загалу.

Саме цим колом питанням Карпачова і опікувалась наступні три роки - з 2003-го по 2006-ий. Принаймні говорила вона на згадані теми чимало. Я відзначаю це без іронії, мовляв, треба не словом, а ділом... Сьогодні, коли свобода слова потроху, постійне педалювання Карпачовою болючих суспільних тем вже само по собі виглядає подією. Хай навіть це педалювання давало скромні результати або не давало жодних - добре й те, що проблеми не замовчувались.

Але повернемось до хронології. У 2006 році Ніна Карпачова прийняла рішення йти у велику політику - її ім`я прикрасило першу п`ятірку виборчого списку Партії регіонів. Свій вибір вона зробила, і поступово враження від Карпачової-омбудсмана було нівельоване відверто недолугими заявами (які розповсюджувала прес-служба Уповноваженого) про замах на громадський мир і спокій у зв`язку з заходом у Феодосійську гавань кораблів НАТО. Зрозуміло, Ніна Карпачова була змушена враховувати побажання, симпатії і антипатії своїх нових політичних партнерів, зокрема, й ті, що стосувались Північноатлінтичного альянсу.

Далі були вибори, і в травні 2006 року Карпачова написала заяву про дострокове складання нею повноважень. Минуло ще кілька місяців, і тільки тоді Верховна Рада сформувала відповідну постанову і прийняла її. Доти ситуація з Уповноваженим з прав людини лишалась невизначеною. А сталося так тому, що спочатку за розподілом урядових портфелів про цю посаду просто "забули". А потім в парламенті довго, тяжко й болісно формувалась коаліція, тож про наступника Карпачової певний час перестали говорити взагалі.

Лише 17 листопада 2006 року парламент 385 голосами "за" прийняв досторокову відставку Ніни Карпачової з посади Уповноваженого Верхоної Ради з прав людини. Відразу ж розгорнулась боротьба за вакантне місце. В числі достойників, які могли б змінити Карпачову на посту, називали і Євгена Захарова (керівника Харківської правозахисної групи), і Мирослава Мариновича (публіциста та дисидента), і Семена Глузмана (правозахисника, голову Асоціації психіатрів України), і цілий ряд політв`язнів минулих часів, зокрема, Степана Хмару.

Дехто з них віджартовувався, чуючи про запропоновану, дехто (як Євген Захаров) готувався позмагатися за цю посаду. Втім, час спливав, і поки дискусії тривали, Віктор Ющенко, незадоволений неконтрольованим розростанням парламентської більшості, зважився на розпуск парламенту. Свою заяву Президент проголосив 2 квітня 2007-го, а дострокові вибори Ради було призначено на 30 вересня 2007 року.

О, белла Ніна!

Втім, справа навіть не в дострокових виборах. Іще до їхнього старту - 8 лютого 2007 року - Верховна Рада України прийняла постанову, в якій йшлося про припинення депутатських повноважень Карпачової Ніни Іванівни. Що на той момент відбувалося між Ніною Карпачовою та Партією регіонів, найкраще за всіх знає сама Карпачова. Але Ніна Іванівна протягом всіх цих років тільки те й робила, що помалу згортала свою публічність, тож запитати в неї про її політичну кар`єру не було і не є можливим.

Та факт лишається фактом: перша п`ятірка ПР у 2007-му була сформована вже без участі Карпачової. Не було її і далі у списку - з невідомих причин Карпачова обмежила присутність в Раді однією. А розмови про обрання нового Уповноваженого самі собою зійшли на пси.

У той же день, 8 лютого 2007 року, парламент 255 голосамивтретє зробив Карпачову Уповноваженим з прав людини. Події розгортались надто швидко, щоб їх осмислити, а незабаром розпочалася виборча кампанія, тож міркування про Карпачову та її крісло взагалі виявилися не на часі. Таким чином, Ніна Карпачова тричі увійшла в одні й ті самі води, які один раз покинула з власної волі.

Зараз вона займається фактично тим самим, чим і раніше - передусім, пенітенціарними закладами. Але не тільки ними одними. Одне з ключових слів нашого часу -- кореспондувало Карпачовій нову сферу діяльності. Пам`ятаючи запал, з яким на початку 2000-х Карпачова кидалася в бій, все, що відбувається з нею нині, скидається радше на уповільнені кадри. Не той кураж, не той ритм, не той войовничий запал. Втім, можливо, це суто суб`єктивні враження. Добре, що хоч кораблі НАТО більше не турбують Ніну Іванівну.

Минулоріч з терміном повноважень Карпачової почали відбуватись незрозумілі речі. Спочатку (29 червня 2010 року) парламент вніс зміни до закону. Згідно них, Карпачова отримала два додаткові роки до своєї каденції. Тоді з 416 зареєстрованих у сесійній залі народних депутатів 248 проголосували за те, або термін повноважень Уповноваженого було пролонговано з п`яти років до семи. Втім, вже у вересні того ж таки 2010-го парламентарі -- повернули Ніні Іванівні її 5 років. Найсмішніше, що за цю постанову проголосували також 248 депутатів (з 385).

Скидається на те, що хтось від когось втомився - чи то президент від омбудсмана, чи то Карпачова від: Карпачової. Суто по-людськи останнє легко зрозуміти. Тож зміни - якими б вони не були - явно не за горами: