ЖОНИ - МИРОНОСИЦІ

• 

Деталі

Категорія: Галина Бондаренко

Опубліковано: Середа, 30 квітня 2014, 18:40

Перегляди: 3940

Перший день в тижні вже настав.

Ще й темінь не минула. 

Та Магдалина й інші жони,

 До гробу вже майнули.

Біжать, тривожаться вони 

Хто ж камінь нам відвалить? 

Щоб миром намастить Його

У вічну Його пам’ять.

Але підбігши, бачать там -

Каменя вже немає.

І гріб порожній, пусто там,

Й Учитель десь зникає.

Біжать до Симона –Петра, 

Спішать і до Івана

-Нема Учителя  - пропав,

Де ж діли Його, пане?

Петро й Іван не вірять їм,

І мчать самі до гробу.

Та бачать плащаницю там, 

Його ж немає, пробу!!!

Скільки разів казав Ісус,- 

На третій день воскресну!

Думки ж були у них другі, 

Земні , а не Небесні.

Збентежені Петро й Іван, 

Вернулися від гробу, 

Але жінки лишились там,

Надію мавши добру...

Марія плакала навзрид, 

Опершися на камінь.

І бачить Ангелів  вона,

Й не розуміє, навіть.

Не розуміє , хто то є,

Лиш дивиться благально,

А в тому погляді печаль,

Мука неявна, тайна.

Чому так плачеш гірко ти, 

Шукаєш ти Ісуса?

 Невже забула, Він казав,-

Я відстраждати  мушу. 

Не плач, Маріє, не ридай, 

І не шукай де мертві.

Іди у світ, звіщай усім,-

Для Нього - нема смерті.

Не розуміючи вона, 

Іти від гробу хоче,

Хода не певна, у сльозах,

Замучена ще з ночі.

Та раптом бачить, чоловік,-

Вона до нього, пане,-

Якщо Ісуса ви взяли, 

То де поклали саме?

Та чоловік озвався тут,-

Маріє, що з тобою?

 Чи не признала ти мене, 

Це ж я, Маріє,стою.

Вона до Нього, вся в сльозах.-

Учителю , мій рідний!

Він же у відповідь сказав, -

Я до Отця вже піду.

А ти біжи й скажи братам,

Що я живий і скоро, 

Прийду до них. Хай ждуть мене.

Хай не бояться морок.

Як же зраділа тут вона

І ті хто був із нею

І з радістю несли ту вість

До братії своєї.