ВИСТУП НА IV ВСЕСВІНЕМУ ФОРУМІ УКРАЇНЦІВ: "СТАН ЕКОЛОГІЇ ЯК РІВЕНЬ ГРОМАДСЬКОЇ САМОСВІДОМОСТІ"

Деталі: Категорія: Спільнота; Опубліковано: Субота, 19 серпня 2006, 01:03; Перегляди: 2191

Сьогодні важко мабуть знайти людину, байдужу до екологічних проблем. Питання екології стали настільки популярними, що можуть вільно конкурувати з економічними та соціальними. З`явились навіть партії з відповідними екологічними назвами, які витрачають солідні кошти на те, щоб ми могли по декілька разів на день спостерігати на телеекранах радість пенсіонерів, які отримують доплату за те, що проживають на забруднених територіях. Мимоволі виникає питання, так що краще - жити в якомога гірших умовах, але отримувати максимальну доплату, чи все ж краще змінювати ці умови?

Коли заходить мова про стан екології, то в першу чергу піднімаються питання техногенних аварій та катастроф, їх наслідки для нинішніх та прийдешніх поколінь. Звичайно, не можна применшувати чи недооцінювати їх значення. Проте, поряд з нами постійно діють такі собі маленькі, тихі "чорнобилі", вплив яких на людину та довкілля не менш небезпечний. На одному з них і хотілось би трохи зупинитись.

Україна була і залишається аграрною державою. З року в рік зростає кількість пестицидів, що застосовуються в сільськогосподарському виробництві. Якщо в 2002 році об`єм ринку хімічних засобів захисту рослин становив 120млн.дол.США, то в 2005 уже сягнув 150млн.дол.США. Можна припустити, що всі сучасні, штучно синтезовані речовини, що використовуються в сільському господарстві є абсолютно безпечними як для людини, так і для довкілля. Але це ж саме, кілька десятків років назад, говорили і про препарати, які сьогодні заборонені у всьому світі, навіть славнозвісний ДДТ свого часу був "абсолютно безпечний". Ми постійно чуємо, що сьогодні обійтися без хімічних засобів неможливо. Тисячі років людство обходилось, а от останні сто років уже, виявляється, не може.

А чи є інші шляхи? Виявляється, є. В країнах Європи, Північної та Південної Америки, в Австралії все більшої популярності набуває органічна продукція, яка вирощується не лише без пестицидів, але й без добрив неорганічного походження. Передбачаю почути багато заперечень, що ми не можемо собі цього зараз дозволити, що майбутнє за високотехнологічним сільськогосподарським виробництвом. І хоч досвід багатьох країн це спростовує, особливо коли враховувати ту врожайність, що отримуємо ми, все ж не буду сперечатись. Але чому ми позбавляємо людину права вибору? Чому людина не має можливості вільно обирати, що їй споживати: продукцію, вироблену за індустріальними технологіями з використанням синтезованих хімічних речовин, чи органічну - вирощену з використанням лише природних засобів живлення та захисту. Чому в Україні до цього часу не прийнято Закон "Про органічну продукцію", не про органічне виробництво, а саме про продукцію, про її вирощування, захист, зберігання та переробку.

Прийняття такого закону дасть можливість розділити продукти, і в першу чергу продукти харчування, на органічні та ті, що отримані за так званими "традиційними" технологіями. Написи на упаковці на зразок "екологічно-чиста", "біо" повинні відповідати змісту, а не бути простим маркетинговим трюком виробників, оскільки всі продукти харчування повинні відповідати вимогам державних стандартів, а останні не визначають таких понять як "біо", чи "екологічно-чиста". Існування такого закону надасть споживачам можливість не лише робити вільний вибір між "органічною" та "високотехнологічною" продукцією, а й своїм вибором впливати на виробників, перед якими постане питання не лише що, але й як виробляти. І як наслідок - вибір кожного з нас буде призводити до зменшення згубного впливу на довкілля.

Звичайно, можна сподіватись, що екологічними проблемами, які породжує сучасне сільськогосподарське виробництво, повинна займатись лише держава, але тоді наші сподівання на покращення так і залишаться лише мріями. Лише один приклад. Законом "Про захист прав споживачів" встановлено, що в інформації про товар повинна обов`язково міститися позначка про застосування генної інженерії під час його виготовлення. Цікаво, чи зустрічав хтось цю позначку? В той же час в Україні досить активно вирощуються генно модифіковані культури. Отже є чудова норма, встановлена законом, і повна відсутність її виконання.

Може скластись враження, що серед суб`єктів: людина, суспільство, держава, головна провина за нинішній стан екології лежить саме на державі. Дійсно, можна назвати ряд проблем, відповідальність за які повністю лежить на державних органах. Наведу лише дві.

Законом України "Про захист рослин" визначено, що одним із основних принципів державної політики у сфері захисту рослин є пріорітетність застосування інтегрованих та інших екологічних заходів щодо захисту рослин. Виникає питання, яким же чином реалізується ця пріорітетність? Звичайно, держава не винна в тому, що на сьогодні обсяг біологічного захисту в Україні становить менше одного відсотка від загального. Але, можливо, саме дискримінаційне відношення до біологічних засобів з боку державних органів і є причиною такої ситуації. Трохи пояснень: вимоги для отримання дозволу, вартість, термін на який надається дозвіл абсолютно однакові як для хімічних, так і для біологічних засобів. Більше того, в Україні сьогодні недозволені для використання біологічні препарати, які були створені саме тут, використовувались багато років, і сьогодні відомі в більшості країн світу. Цікава ситуація, якщо можна так сказати. Одне маленьке запитання, можливо нам потрібно якесь фінансування, якого не вистачає, щоб змінити дану ситуацію?

Ще один приклад. З 1 січня 2005 року набрав чинності Закон "Про екологічну мережу України", завданням якого є регулювання суспільних відносин у сфері формування, збереження та раціонального, невиснажливого використання екомережі як однієї з найважливіших передумов забезпечення сталого, екологічного збалансованого розвитку України, охорони навколишнього природного середовища, задоволення сучасних та перспективних економічних, соціальних, екологічних та інших інтересів суспільства. Прекрасні слова, високі цілі, а що маємо: підписано Закон 24 червня 2004 року, набрав чинності з 1 січня 2005 року, але ніхто і в першу чергу КМУ (вірніше три його склади), зобов`язання якого викладені в розділі IV даного Закону, не зробив нічого, що може досить легко перевірити кожен бажаючий. Пояснення цьому феномену досить просте: активність державних органів по вирішенню проблем прямо пропорційна обсягам фінансування по даних проблемах, а оскільки останього не було, то і активність не спостерігалась.

Може скластись враження, що в екологічних проблемах сьогодення я хочу відвести державі роль "злодія", а собі, як людині,- роль "жертви". Насправді все не так, "жертвою" є в першу чергу природа, все живе й неживе, що нас оточує і від нас же і потерпає. Тому що держава - це не міфічна особа, а конкретні люди - ми з вами.

А тепер поглянемо на самих себе і спробуємо дати відповіді лише на декілька питань:

Ми можемо до безкінечності на всіх рівнях обговорювати проблеми всесвітнього потепління, парникового ефекту, викидів в атмосферу шкідливих речовин, дефіцит питної води і при цьому абсолютно нічого не робити в своєму особистому помешканні для зменшення витрат тепла, електроенергії та води.

Хто крім нас самих винний в тому, що навіть у найвіддаленніших куточках Карпат майже неможливо знайти галявину, на якій не буде поліетиленових та ПЕТ відходів? А який вигляд мають береги наших рік?

Той, хто часто проїжджає дорогами України в липні та серпні, погодиться, що інакше як "Україна у вогні" побачене назвати не можна. Палає стерня, і палять її не орди Мамая чи Батия, а керівники сільгосппідприємств, агрономи та власники. Можливо саме так їх навчили "забезпечувати біологічне різноманіття та екологічно збалансований розвиток" у національних учбових закладах.

Ми можемо безперестанку нарікати на дефіцит енергоресурсів та їх постійне подорожчання., при цьому мати найнижчі показники по використанню відновлювальних та біологічних джерел енергії.

Те, що для розвинутих країн є нормою, а саме - максимальне використання вторинних ресурсів, для нас - як разові акції за участі мешканців та комунальних служб.

Цей перелік можна продовжувати ще дуже довго.

Для вирішення більшості з названих проблем не потрібні ані спеціальні закони, ані додаткове фінансування. Екологічний стан, в якому ми знаходимось,- це дзеркальне відображення нашої громадської самосвідомості, духовного стану кожного з нас. Хтось може заперечити, що останні наведені проблеми дійсно пов`язані з нашим духовним станом, нашим відношенням до всього, що нас оточує, але яким чином вони можуть бути пов`язані з тим же Чорнобилем? Спробую відповісти і на це запитання.

Якби в радянські часи в свідомості більшості з нас не укорінилася думка, що людина - "цар вселенної і не повинна чекати милості від природи", якби кожен з нас на перше місце ставив не реалізацію власних амбіцій та інтересів, а замислився над тим, яку ціну прийдеться заплатити - переконаний, трагедії не сталось б. Як підтвердження сказаному - остаточних причин аварії навіть через двадцять років ми не маємо. І не треба тішити себе думкою, що хтось знає, але мовчить, у кожного, на жаль, виявилась "своя правда", і ніхто навіть не покаявся.

І якщо ми хочемо змінити на краще екологію, то в першу чергу ми повинні працювати над тим, щоб змінитися самим, змінити своє відношення до всього, що нас оточує.